Будятичівську чудотвону ікону Божої Матері. Відбулась ця подія у десяту неділю після Великодня, тому цей день в майбутньому і став одним з найбільших свят для села.

Сюди стали приїжджати люди з усіх усюд, щоб напитися цілющої води, попросити у Господа і Матінки Божої здоров’я, позбавлення від недуг і послухати сло­во Боже.

Велика любов простих людей до кринички чомусь стала не до вподоби партійним чиновникам, що взялися новий лад запроваджувати. Спочатку вони оголо­сили карантин і на всіх стежках та дорогах, що вели до джерела, понаставили заборонних табличок і шлагбаумів. Біля самої каплиці виставили сторожу, щоб нікого не під­пускала до кринички. Та старші люди, в темну пору, через городи і посіви, все ж таки пробиралися до благодатного джерела, набирали воду і молилися.

Дізнавшись про це, міс­цеві чиновники, при підтримці райкому партії, вирішили раз і назавжди покінчити зі святинею. Операцію по знищенню джерела і каплиці запланували на другу годину ночі, а вдень споряджали відповідну техніку. Коли зібра­лися у визначений час, окремі трактористи, дізнавшись про завдання, відмовилися сідати за кермо. Не з’явився на „операцію” і тодішній секретар парторганізації колгоспу Олександр Андрійович Сенюшенко, за що його відразу ж було звільнено із займаної посади. Погром таки відбувся. Ущент розбиту капличку вивезли на колгосп­ний двір, а ікону Божої Матері люди знайшли і встигли заховати.

Якось Микола Макарчук, Петро Ковальчук і Олексій Макаров вирішили відновити благодатне джерело. Із обережності працювали також тільки ночами. Потурбувала смільчаків тільки бабуся із села Кречів, яка прийшла затемна до святого місця і застала чоловіків за роботою. Із сльозами на очах вона молилася Богу і дякувала їм. Того року десятої п’ятниці після Великодня біля кринички зібралося особливо багато віруючих і джерело знову на­пувало людей своєю цілющою водою.

Чиновники із запізненням дізналися про Божу службу біля відновленої криниці. Тільки наступного дня зчинився галас і знову розпочався наступ на Святе місце.

До речі, таке повторювалось три роки поспіль. Тричі засипали джерело, використовуючи бульдозер чи екскаватор. Робили це якраз у перед­день „Десятої п’ятниці”, аби не допустити до кринички людей на вшанування дива Будятичівської ікони Божої Матері. Місцеві активісти за­лучали на підмогу працівників міліції, але після опівночі, коли пильність „вартових” вщухала, люди гуртом відкопували джерело і набирали воду.

Якось, порадившись, вирішили шукати правди в Москві, „Бо ми не сильні проти істини, але сильні за істину” (2 Кор. 13.8). Відрядили делегатами Петра Ковальчука та Якова Буковського. Але не встигли ходоки ще повернутися до­дому, як в „районі” уже все відомо. Стали викликати хлопців до прокуратури, а виконком Старолішнянської сільської ради зобов’язали виріши­ти долю джерела в Будятичах раз і назавжди. На засідан­ня прибули представники райкому партії, що зіграло немалу роль у прийнятті рішення і, з перевагою лише в один голос, постанови­ли зруйнувати джерело. В цій ситуації потрібно віддати належне секретарю паргорганізації Тамарі Мельник, яка мужньо виступала проти ліквідації місцевої Святині. За це її спіткала доля попередника Олександра Сенюшенка: її звільнили з посади.

І  знову, уже з райсільгоспхімії, приїхали КамАЗи, гружені щебнем та будівельними відходами. Коли, уже біля криниці, водії дізнались про мету їхнього приїзду, то вони роз­вернулися і поїхали назад до Іванич. Довелося виконавців цієї невдячної роботи шукати серед організацій Нововолинська. З міста найняли бригаду, яка займалася осушуванням боліт. Від джерела прокопа­ли довгу глибоку дренажну канаву, уклали стічні труби. Та вночі ті труби люди вручну викопали і знову засипали канаву.

Наступним кроком влади був наказ про вирубку багатовікових дерев, які охороняли благодатне джерело. Дерева викор­чували, а місцину засипали багато­метровим плас­том шахтної породи, радіючи, що з Криничкою покінчено.

Спливав час, змінилися обставини. У 90-их роках уже минулого століття місцеві жите­лі вирішили знову відновити Святиню. Запросили хороших механі­заторів і розпочалися роботи. Бульдозерист Віктор Ковтун з точністю до саниметрів знайшов місце, де знаходиться джерело і розчистив насип землі. Василь Щур привіз із с. Гряд і встановив дерев’яний хрест. Свя­та Криниця, засумувавши за білим світом, напоїла вірян чистою, цілющою водою.

- Не хочу називати прізвищ тих людей, котрі чинили зло, йшли проти Божої волі – говорить митрофорний протоієрей Будятичівської Свято-Миколаївської церкви. - Їх і так добре знають місцеві жителі. Тільки не можу не сказати того, що доля усіх тих, хто долучався до цієї страшної роботи, важка і гірка. Багатьох уже давно немає серед живих, хоча були ще молодими, інших здолала важка недуга, каліцтво. На жаль, несуть тепер важкий хрест за їхні гріхи не лише діти, але й онуки. Ми гос­тинно запрошуємо до нас усіх віруючих християн, щоб подякувати Господу і Матінці Божій за водицю, по­просити прощення за гріхи і біди, заподіяні тими, хто піднявся проти Божої волі, напитися Святої води, зцілитися нею від бід і нещасть на многії і благії літа.

Оновилася та на сонці сяє кожного богослужіння Капличка, немов сердечно дякує всім жертводавцям за їхню щиру любов до Божої Матері та Бога. Ті, хто має віру, ішли і йдуть до благодатної Криниці, і для них немає перешкод. Молит­ва й цілюща вода часто повертають людям здоров’я, виліковую від різних недуг. Цілюща вода стає у пригоді при хворобах печінки, нирок, серця. Однозначно - люди тут оздоровлюються не лише тілом, а й душею. На цьому місці люди отримують справжню благодать, тому селяни бережуть джерело, як зіницю ока.

Скільки існує джерело - стільки й поширюється усе нова і нова інформація про цілющі властивості його води і в людській пам’яті осідають свідчення десятків випадків чудесного зцілення. Отець Іван Сабівчак, очоливши парафію с. Будятичі, зібрав чимало фактів та історій про цю незвичайну місцину, про зцілення водою і молитвою.Ось одна з них, яку розповіла молода жінка, що приїхала на джерело з дівчинкою 3-4 років.

- Бачите цю дівчинку? Вона до трьох років не ходила зовсім. Де я тільки з нею не була, ніхто нічим не зміг допомогти. Залишилася тільки надія на Бога і на Його чудеса. Дізнавшись про цілющу воду, що знаходиться на полях Будятичівських, про джерело, яке зазнало багато знущань та випробувань, я приїхала спочатку у храм до священика. Він помолився, поблагословив і розказав, де саме заходиться благодатне джерело, а на завершення додав, що все буде добре і дитина моя буде ходити. Мені від його слів мов виросли крила, на яких я могла летіти на край світу. Я кожен раз, як приїздила до Святого джерела, то заходила і в церкву, продовжуючи молитися і вірити. І ось одного дня сталося диво, якого я так чекала: моя донечка стала на свої ноженята і, наче опалий листочок, захиталася по хаті. Зараз вона ходить, а я вірю, що Господь зцілить її і від усіх інших недуг. Я дякую Богу за все, що Він зробив для мене і моєї дитини. А також дякую отцю Івану, який підтримував мене своїми молитвами і теплими словами.

- Десь узимку 2000-го року, - розповідають часті відвідувачі Святині, - до джерела привезли дівчину 14-16-ти років на санчатах, яка не могла ходити. У намаганні вилікувати доньку, батьки об’їздили з нею увесь колишній Союз, і тільки після купання у джерелі Будятичівської ікони Божої Матері назад вона пішла своїми ногами.

- У 2008 році жіночка Марія із Будятич вилікувала цією водою і молитвою свої хворі очі.

- Один хлопець із села служив в армії водієм. Під час невдалого маневру випадково переїхав солдата, а наслідок — божевілля, сильна агресія, зимою міг без одягу вийти на вулицю. Це була біда для батьків. Де тільки не лікувався — не допомогло. Коли ж звернулися до Матері Божої — стало легше, симптоми вщухли.

- Анатолій Хомчук із сім’єю щотижня приїздить до джерела з Нововолинська набрати води. Стверджує, що саме ця вода допо­могла йому вилікувати хворобу шлунку

- Зовсім недавно парафіянка Світлана з Луцька повідомила, що будятичівська вода допомогла їй вилікувати псоріаз. Нововолинський підприємець Андрій розповів, що лише завдяки цій воді і щирій молитві позбувся багаторічної рани на нозі. Один чоловік із шахтарського міста розповідав, що привіз сюди маму, яка страждала від варикозного розширення вен, і вона позбулася цієї недуги. Жінці старшого віку з селища Жовтневого вода зцілила хвору руку, а молодим батькам з Володимир-Волинського району - врятувала дитя від недуги, яка не піддавалася медикаментозному лікуванню.

У 2007 році святкували 370-ту річницю з дня явлення Чудотворного образу Божої Матері. Урочисту Божественну літургію у Свято-Миколаївському храмі села Будятичі очолив єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Никодим. На свято прибули численні прочани, духовенство та представники влади. Після Літургії віруючі відправилися хресним ходом до місця явлення образу Богоматері, до благодатного джерела, пройшовши, на чолі зі своїм архіпастирем, понад 5 кілометрів. На Святому джерелі було звершено водосвятний молебень, після якого владика Никодим привітав парафіян та паломників зі святом, а настоятеля храму митрофорного протоієрея Івана Сабівчака і старосту каплиці Миколу Макарчука нагородив ювілейними медалями Володимир-Волинського Свято-Успенського кафедрального собору.

- Здавалося б, усе потроху владналося – підсумовує прот. Іван Сабівчак. – Навіть вода почала прибувати. До Святого місця приходить все більше люду. Однак, випробовування не скінчилися… Закинута система меліорації, котра фактично не працює сьогодні, вносить свої корективи, і людські паї, що неподалік Каплиці, поступово перетворюються в болото. Аби Святиню повністю не поглинула трясовина, люди самотужки прокопали довжелезний рів.

До кринички їдуть з різних областей, навіть з-за кордону.

Тут небо усміхається блакиттю, сонце дарує ніжні літні промені, запаморочливо пахне різнобарв'ям лугів. Це маленька частинка раю на землі. Тут уся природа торжествує спільно з тими, хто вірить у святість джерела Будятичівської чудотворної ікон Божої Матері, наступний ювілей (375 річниця) якої святкуватиметься 22 червня 2012 року.

Посилання: 1. Прот. Іван Сабівчак. «Чудотворна Ікона та Цілюще Джерело Будятичівські». 2010. - 48 с.