Святий прп. Антоній Печерський
Києво-Печерська Лавра — одна з найбільших святинь України. Тут покояться останки більше ста двадцяти святих. Поклав початок монастирю і всьому чернецтву на Русі преподобний Антоній Печерський.
Зцілення хворих, передбачення майбутнього, молитва, яка творить дива — в житті цього подвижника було все, щоб люди стали вважати його святим ще до смерті. Але преподобний Антоній завжди прагнув піти від людей. Він був найсправжнісіньким відлюдником.
Любеч, з якого родом Антоній, знаходиться на території сучасної Чернігівської області. Ще досить молодою людиною майбутній чернець пішов звідти на Афон, що знаходиться за тисячі кілометрів від його будинку. Але не Греція стала його долею, а Русь. Ігумен монастиря, в якому жив Антоній, після декількох років чернечого подвигу благословив його повернуться на Батьківщину.
В Києві Антоній знову став жити за афонськими правилами. Їв небагато хліба і воду пив лише через день, а то і рідше. Завжди молився. Таке чернецтво на Русі ще не бачили. До Антонія стали приходити люди. Одні просили чудового зцілення від хвороб. Антоній давав їм якесь зілля свого приготування - і люди зцілялися. В зіллі не було нічого лікарського, окрім молитов преподобного. Просто таким шляхом Антоній хотів уникнути похвали в свою адресу.
Але приходили ще й інші - молоді люди, які прагнули наслідувати святому і також стати відлюдниками. Один з них, 23-річний хлопець на ім’я Феодосій, стане потім ігуменом монастиря. Інший, 17-річний Нестор - першим літописцем на Русі.
Всього 12 чоловік жило спочатку в цьому печерному монастирі. Але більшість з них стали святими. В ті роки майбутня Лавра була більше схожа на землянку. Ченці жили в печерах, молилися в печерах і служили літургію в печерній церкві. Саме тому за монастирем закріпилася назва печерського, тобто печерного.
Рік за роком ченців ставало все більшим. Їм вже тісно в печерах, і вони попросили Антонія дозволити їм побудувати келії і церкву над землею. Київський князь Ізяслав, який поважав ченців, подарував їм для цього землі, на яких тепер і стоїть Лавра. Келії побудувати було нескладно, а ось кам’яну церкву — це для Русі XI століття було чимось особливим. Кам’яні храми могли побудувати тільки дуже багаті князі, а ніяк не маленькі бідні монастирі, якою була тоді Лавра.
Три дні молився святий. В один день на його прохання на місці майбутнього храму не було роси, як по всій землі. В другий день, навпаки, скрізь було сухо, і лише на місці храму - роса. В третій же день зійшов з неба вогонь і обпалив не тільки дерева, але і саму землю. На тому місці і була збудована кам’яна церква Пресвятої Богородиці.
Сорок років прожив Антоній в печері, навколо якої потім побудують так звані Ближні печери, тобто ті, які ближче до головної церкви — Першої Пречистої. За цей час кількість ченців збільшилася з 12 до 100 чоловік. Це було вже не самотність, ради якої Антоній і став ченцем. Він викопує собі нову печеру, подалі від людей і там проживе ще 16 років. Антоній помер в 1073 році. Почавши жити один в маленькій печері, він залишає після себе величезний монастир, красиву кам’яну церкву і найголовніше — приклад істинної молитви і любові до Бога. Саме з його учнів відбудеться більшість перших єпископів Русі. Майже всі його учні були канонізовані Церквою. Християнство на нашій землі ще тільки починалося і русичам був потрібен приклад - хто такий істинний християнин. Ним і був Антоній.
Посилання: Влад ГОЛОВІН, http://archiv.orthodox.org.ua/page-1386.html
